Танечка, вот СКАЗКА ДЛЯ МАЛЫША. Эту сказку я писала для Даньки — у него рак почки. Мальчик уже вернулся домой после операции и химии. Она не только для Даньки — она и про Даньку — мальчик в 6 лет выигрывал соревнования по мотокроссу, как вдруг — болезнь. Передай её Ирочке — от нас с Данькой. Пусть у неё все будет хорошо

— Светлана
— 24.02.2009

Ось послухай мене, малюк, я розкажу тобі казку. Вона незвичайна! Це правда, бо звичайні казки знають всі діти. Ось і про Курочку-рябу знають, і про Колобка, про Бабу ягу та Крокодила Гену. А ця казка — незвичайна, бо її знаєш лише ти. Ну, ще й я трошки, але це не рахується, бо я ж її просто розповідаю. Ось послухай!

Жила-була Мама. Втім, вона ще не була мамою, а лише хотіла нею стати. І чекала Мама не просто на дитинку, а саме на Малюка. Такого милого, сміливого хлопчика з великими очима. Малюк обов'язково повинен бути сміливим — так вирішив Тато, а Мама радо погодилась. Адже це добре, коли Малюк сміливий.

Мама і Тато раділи тому, що у них скоро з'явиться малюк. Тато поводився, немов мала дитина — накупив Малюкові іграшок-різних машин, маленьких та великих. Мама лише посміхалась, адже татки іноді поводяться, немов малі діти і це нормально. Але коли Татко привіз додому справжнього маленького мотоцикла, Мама здивовано поглянула на Татка і суворо запитала:

— Чому ти вирішив, що Малюку потрібен саме мотоцикл?

Але Тато теж посміхнувся у відповідь, адже всі татки знають, що насправді подобається Малюкам. Особливо якщо вони сміливі і хоробрі.

І ось настав день, коли Малюк народився. І всі були раді — і Мама, і Татко, і ще багато-багато людей. Вони йшли по вулицях маленького містечка і вітали одне одного:

— Доброго дня! Ви чули, народився Малюк! Вітаємо Вас!

— Дякую! Я теж вітаю Вас! — було чутно у відповідь.

— Так, це справді надзвичайний малюк! Він буде знаменитим!

— Він буде щасливим!

— Він буде заможним і довго житиме!

Всі люди бажали Малюкові добра. Але життя не складається лише з хороших моментів. Адже вже при народженні дитини кожен Янгол отримує два мішечки — один з радістю, а інший — зі смутком. Радість — це дні народження та ласощі, усмішка мами та татові сильні руки, хороші оцінки в школі та щирі друзі. Смуток — це недоречний дощ та поганий настрій без причини, маленькі неприємності від невивчених уроків та непорозуміння із сусідським котом Васьком.

Але крім маленьких, дрібних, мов порошинки, веселих та сумних моментів лежать там і великі. Якщо це щасливий випадок — то схожий він на сяючий діамант, а якщо навпаки — на велику чорну вуглину. От і Янгол нашого малюка отримав два мішечки. Спочатку отримав він білий мішечок з радістю — і засміявся від щастя так голосно, що інші Янголи звернули на нього увагу! Адже мішечок був великий і просто сяяв з середини! Його Малюк буде щасливим, і всі добрі побажання обов'язково здійсняться! Янгол навіть змахнув крилами і зробив у повітрі сальто — ти можеш цьому не вірити, але Янголи іноді поводяться, мов малюки!

Але потім Янгол отримав чорний мішечок зі смутком — і так засумував, що навіть сьорбнув носом — один раз чи двічі — я не знаю, але Янголи іноді плачуть, хоча плакати їм суворо заборонено. Але ж мішечок зі смутком був також великим! Йому навіть здалося, що чорний мішечок набагато важчий за білий! Невже його Малюк буде нещасним? Але чому ж тоді білий мішечок такий великий? Як це розуміти?

Янгол Малюка був зовсім юним і дуже сміливим — майже таким сміливим, як і сам Малюк! Тому він спочатку посумував, а потім знайшов вихід. Він заховав чорний мішечок подалі і скрізь носив з собою лише білий. І його Малюк був завжди щасливий. У Малюка з'явився перший зуб, але, на відміну від інших дітей, Малюк не плакав вночі, а навпаки, тихо спав, щоб на ранок здивувати новим маленьким зубиком маму й тата — це маленька сяюча порошинка з рук Янгола потрапила у його ротик. Малюк зробив перший крок — і не впав. Це ще одна маленька порошинка з білого мішечка впала на його плече. Потім Малюк сів на мотоцикла, що його давно вже приготував тато — і не впав, як багато дорослих, в першу ж хвилину, а поїхав так швидко, що аж дух перехопило! А це просто Янгол просипав під колеса камінчики щастя з білого мішечка. Потім Малюк приїхав на змагання і виграв їх — і ще на один діамант схуд білий мішечок. Малюк був щасливий, щасливими були Мама і Татко, щасливими були їх друзі і друзі їхніх друзів — адже коли ти щасливий, легко зробити щасливими інших.

Але одного разу Малюк проснувся вранці кволий — почувався він не дуже добре. Янгол вже простягнув руку по білий мішечок — але який жах! — той виявився зовсім порожнім! Янгол перелякався не на жарт — невже хтось вкрав щастя його Малюка? Він зовсім не знав, що робити, перерив всю свою комірку — але знайшов лише зовсім дірявий брудний мішок чорного кольору. Невже хтось забруднив мій мішечок? — подумав Янгол, та ледь він взяв до рук чорного мішечка, як на Малюка крізь дірки посипались нещастя.

— Ви чули, наш Малюк захворів? — казали люди, зустрічаючись місті.

— Так, він слабкий і йому треба лікуватися! — відповідали інші і сльози капали з їхніх очей.

— Ви бачили Малюка? Від хвороби він неначе схуд! — турбувались сусіди і друзі.

— Нещасний Малюк! — сумно зітхали бабуні на лавці біля будинку.

— Янголе, захисти нашого Малюка! — просили Мама і Тато.

А Янгол сидів на хмаринці і тихо плакав, розмазуючи сльози по личку брудним порожнім чорним мішком. Так, чорний мішок теж був порожнім — всі нещастя, що отримав Янгол, коли Малюк народився, висипались просто на Малюка — і саме тому йому було так погано, а Янгол картав себе за необережність і плакав. Адже це погано, коли через твою необережність страждають інші, особливо ті, кого ти любиш найбільше в світі — а Янгол дуже-дуже любив свого Малюка!

А тепер-що робити? Всі радощі й смутки в обох мішечках закінчились — що б це мало значити? Він так голосно схлипував, що його відразу помітили інші Янголи — дорослі і не дуже — і всі зібрались на термінову нараду. Погомоніли трохи між собою і швидко розлетілись в різні боки. А потім почали повертатись — і у кожного на долоньці сяяла біла порошинка. У когось вона була зовсім маленька, хтось приніс більшу, а інші — просто дуже великий діамант. Янголів ставало все більше. І білий мішечок із щастям малюка поступово ставав все більшим. А Малюк поступово набирався сил і йому ставало все краще. Операція, яку зробили Малюкові, була складна. І хоча Малюкові було справді боляче, він набирався сил і терпляче витримував усі процедури-уколи і крапельниці. І навіть пігулки ковтав дуже-дуже мужньо! І з кожним днем Малюк набирався сил.

А Янгол Малюка стурбовано поглядав на чорний мішечок, побоюючись, що той теж почне наповнюватись. Адже щастя і смутку повинно бути порівну, ти ж пам'ятаєш? Але, як це не дивно, чорний мішечок залишався порожнім. Янгол трохи потоптався по своїй хмаринці, але потім спитав якогось зовсім незнайомого Янгола:

— А що буде з чорним мішечком?

— А нічого. Він же майже порожній.

— Але ж інші Янголи наповнили білий мішечок! А щастя та смутку повинно бути порівну — мене так вчили, але я не послухав. Невже це неправда?

— Правда. Але сьогодні білий мішечок наповнюється побажаннями щастя, добрими думками про Малюка, молитвами за його здоров'я. А все добре, що його нам бажають інші, наповнює лише білий мішечок.

— Тобто у мого Малюка більше не буде смутку? — зрадів Янгол.

— Буде, звичайно, адже чорний мішечок вкритий пилом зовні та зсередини. Але все це — дрібнички: недоречна хмаринка в сонячний день, краплі дощу, що потрапили на сторінку книжки, невирішена задачка з математики — адже Малюку скоро до школи! Там не буває все зовсім легко, ти ж знаєш! — і дорослий Янгол погладив маленького по голівці.

— А з моїм Малюком все буде гаразд, правда?

Дорослий Янгол лише кивнув головою та посміхнувся, а Янгол Малюка відразу заспокоївся. Адже дорослі завжди знають більше, ніж маленькі. Хто б вони не були — люди чи Янголи.